Крути – розставимо крапки над “і”
29 січня 1918 року на залізничній станції Крути був бій, а не побоїще. Героїчна і водночас ефективна бойова операція, яка нанесла ворогу важкі втрати та змусила затримати наступ на Київ на тиждень.
Так, у надважких умовах. Так, за тотальної чисельної переваги московських військ. Але тим вище треба оцінити героїзм українських воїнів. Ватажку інтервентів Муравйову навіть довелося брехати своєму керівництву та перебільшувати українські сили, щоб виправдати надмірні втрати та гальмування наступу.
Серед українських частин під Крутами була студентська сотня (120-130 людей), яка складалася з київської молоді. Це були добровольці, які проходили хоч і короткий, але військовий вишкіл. Тобто це точно не були випадкові юнаки, які не знали на що йдуть і навіть не вміли тримати в руках гвинтівку – як потім часто будуть розповідати. Це були молоді ідеалісти, українські патріоти – і це був їх свідомий вибір. Вважати їх “нетямущими хлопчиками” – це ображати їх та применшувати їхній подвиг. Три сотні вбитих у бою московських окупантів – найкраще свідчення мотивації та дієвості “дітей”.
Найтрагічніший момент бою – розстріл більшовиками 27 українських полонених зі студентської сотні. Розлючені впертим спротивом українців та великими втратами, вороги зігнали свою лють на полонених. Саме про цих українських воїнів молодий Павло Тичина написав вірша “Пам’яти тридцяти”.
Тези про “беззбройних дітей”, які не розуміли на що вони йдуть і були кинуті на вірну смерть цинічним командуванням вперше були публічно оголошені… більшовицькою пропагандою! Зрозуміло з якою метою – посіяти недовіру солдат до командирів, показати українців ідіотами та нездарами, знищити моральних дух та готовність захищати власну державу. Потім ці ж тези на різний лад повторювали ворожі пропагандисти і (трошки з іншими акцентами) кілька поколінь українських політиків-мазохістів – аж до наших часів.
Претензії треба висувати політичному керівництву Центральної Ради. За саботування розбудови армії, за пацифістські ілюзії, політичну наївність, суїцидальне лівацьке доктринерство, абсурдні кадрові рішення – чого варта лише заміна Петлюри на майже більшовика Порша на посаді Генерального секретаря військових справ вже в розпал війни з більшовиками!
Але вірні Україні військові та добровольці до кінця виконали свій обов`язок і дали політикам ще один шанс. Те ж стосується і військового командування, яке часто поливали абсурдним брудом. Наприклад, що українські командири пиячили у вагоні-ресторані під час бою під Крутами. Це – ворожа брехня.
Командувач українських сил під Крутами Аверкій Гончаренко особисто керував боєм, ефективно організував оборону, грамотно і вчасно провів організований відступ, завчасно дав команду розібрати ділянку залізниці для затримки ворога. Група найменш готових до бою юнаків була відведена в резерв і фактично в бою участі не брала. Аверкій Гончаренко беріг своїх людей, наскільки це було можливо в тих умовах.
Командир студентської сотні Андрій Омельченко загинув у бою. Командир Січових Стрільців Євген Коновалець керував вуличними боями в Києві та задавив більшовицький січневий заколот. Генерал Всеволод Петрів на чолі Гордієнківського полку – один з героїв київських боїв січня 1918 року. Симон Петлюра на чолі Гайдамацького Кошу Слобідської України завершив розгром московської п`ятої колони.
Стримувальні бої під Конотопом, Бахмачем і Крутами, а також придушення січневого заколоту в Києві – це ланки єдиного процесу, який дав українським дипломатам надважливий час та легітимність для перемовин. Саме тому вдалося підписати Берестейський мир з Центральними державами, досягти міжнародного визнання УНР, отримати військову допомогу Німеччини та Австро-Угорщини, зірвати спроби Троцького легітимізувати харківських маріонеток з так званого “українського радянського уряду”. Українська армія разом із союзниками негайно розпочинає вигнання московських окупантів з України. Вже за кілька тижнів було звільнено Київ. Ще через місяць – звільнено всю територію України.
В січні 1918 року українські військові дали Україні шанс. Але в українській політиці винниченки перемогли Міхновських – і програла Україна. Тому не змарнуймо шансу, який сьогодні для України виборили українські військові.
На фото – командир бою під Крутами, сотник Армії УНР Аверкій Гончаренко.